Yustyna Piddubna

I dreamt of travelling to Scotland long ago. My mother is an English teacher and we always had some magazines at home with pictures of the Queen and her family. My mother translated some of Robert Burns' poems. She went on a trip to Scotland 10 years ago, so I've always had a connection to Scotland thanks to my mother. And then my red-haired daughter was born, and I wanted to take her to the homeland of ginger people :) Of course, I never planned that we would go there after the beginning of the war. In the first month of the war, we stayed in the Vinnytsia region with relatives. It was safer there, but there was not enough room for all of us, so it was difficult to stay for a long time. My husband didn't have a job, and we were unable to return to Kyiv, so I didn't know what to do. And when the program Homes for Ukraine opened, I applied and got a visa.

I travelled here by train through five countries, and this is already the sixth. We travelled through Poland, stayed in Austria and Switzerland for a few days, and then went through France. At first, this whole trip was just a journey for me. Only when we arrived here, I started to think: "Oh, that's it. I am already a refugee. Now I have to think about how to live here." And when we stopped, the stress of planning replaced the excitement of travelling.

It's hard for me to make any plans now because my husband stayed at home and I'm here. If we were together, we would plan our future, but right now I'm only thinking about how to get together. Maybe my children and I will stay here and then come back to Kyiv, but it's hard for me to imagine even the nearest future.

The family of doctors who invited us is very friendly and hospitable. I like that they are kind, modest and easygoing. They welcomed us like their own kind; we eat together, and it feels like we are all one family. On the fourth or fifth day of our arrival my children already went to school. And our hosts also have children, so my children are not sad, they have someone to talk to and are not sitting at home doing nothing. Our family friends are also very kind and well-mannered, they meet with us, support us and always keep us busy. In our area, there are about ten people who moved from Ukraine, and we also meet with them. All this helps us to move on and adapt.

If I had flown here from Ukraine right away, it might have been a bigger culture shock than it is after travelling by land. My perception is mixed with comparisons with other countries. In Austria, we went through very beautiful places with mountains around, and now I miss the mountains. In Switzerland it was warm, not windy; and here the weather changes very often. Now it is windy, now cloudy, then cold, then sunny. On one hand, it is good that there is no consistently bad weather, but the windier and colder summer than in Ukraine affects the mood a little. 

It also caught my eye that the food here is completely different and there is no culture of healthy eating. I was surprised that there is no ban on bringing crisps to school; that is, they do not promote healthy eating at the school level. Perhaps there are some conversations with pupils, but they do not affect the children's nutrition. It's hard for my kids because they want chips for lunch too and don't understand why I don't let them. The food at school is good, it is free for my children. I don't know how much it costs, but not everyone takes it - maybe it's cheaper for someone to bring food from home. My kids really like food at school: fruits, soups, yoghurts, and pizza with sausage and meat.

I noticed that people always apologise here. Even if they do not owe you anything, but feel that it would be nice to do something, they always say "sorry". This is a very nice cultural element. It is good to see a manifestation of gratitude, they will not begrudge a thank you, no one perceives anything as an obligation. Scots are very emotional, with them you don't feel mannered restraint, as, for example, with Germans. The state is determined to make us Ukrainians feel good here, and it's very nice to feel that.

We brought from Kyiv a soft toy, and more toys were given to us by volunteers and border officers in different countries. It was really pleasant to see the support from people in every country we crossed.

У мене була мрія попасти в Шотландію. Моя мама — вчителька англійської мови, і у нас вдома завжди були якісь журнали з королевою та фотографії їхньої сім'ї. Мама перекладала вірші деякі Роберта Бернса і їздила до Шотландії 10 років тому, тож у мене завжди був зв’язок з Шотландією дякуючи мамі. А потім ще донька руда народилась, і я хотіла звозити її на батьківщину рудих людей :) Звичайно, я не планувала що ми поїдемо коли буде війна. В перший місяць війни ми були в Вінницькій області у родичів, але місця там було мало і залишатись надовго було важко. У чоловіка не було роботи, і на Київщині стояли війська, то я не знала що робить. І коли відкрилася програма допомоги українцям, я подалась і отримала візу.

Я сюди їхала поїздами через п’ять країн, і це вже шоста. Проїхали Польшу, побули в Австрії та Швейцарії декілька днів, і потім проїхали Францію. Спочатку вся ця дорога у мене сприймалася просто як мандрівка, а коли я сюди приїхала, подумала: “Ой, все. Це вже я біженець. Тепер треба думать як жить”. І коли ми зупинилися, відчуття подорожі змінилося на стрес планування.

Мені зараз важко робити якісь плани, тому що чоловік лишився вдома, а я тут. Якби ми були разом, ми би планували наше майбутнє, але зараз я поки що думаю тільки про те як нам бути разом. Можливо ми з дітьми побудем тут, а потім вернемося, але мені важко загадувать, як там буде.

Сім'я лікарів, з якою ми живемо, дуже привітна і гостинна. Мені подобається що вони добрі, скромні і прості. Нас приймають гарно як своїх, ми харчуємося разом, таке відчуття наче ми всі одна сім’я. Вже на четвертий чи п’ятий день діти пішли в школу. І наші хости мають дітей, тож моїм дітям не сумно, вони мають з ким поспілкуватися і не сидять вдома без діла. Друзі нашої сім’ї теж дуже виховані, зустрічаються з нами, підтримують і завжди нас чимось займають. У нашому районі є десь десять чоловік що переїхали з України, і ми з ними також зустрічаємося. Це все допомагає легше переносити переїзд і адаптуватися.

Якби я зразу прилетіла з України сюди, то можливо був би більший культурний шок, а так у мене сприйняття намішане з порівнянням з іншими країнами. В Австрії ми були в дуже красивих місцях де гори навколо, і зараз я сумую за горами. У Швейцарії було тепло, не вітряно; а сюди приїхали — то вітер, то пасмурно, то холодно, то сонце. З однієї сторони гарно що нема стабільно поганої погоди, але вітряніше і холодніше літо ніж в Україні трошечки впливає на настрій. Також кинулося в очі, що їжа тут зовсім інша і немає культури здорового харчування.

Мене здивувало що в школі нема заборони носити чіпси, тобто вони пропаганду здорового харчування на рівні школи не ведуть. Можливо, є якісь бесіди, але на харчування дітей вони не впливають. Моїм дітям через це важко, тому що вони хочуть теж брати чіпси на ланч і не розуміють чому я не дозволяю. Саме харчування в школі гарне, нашим дітям його зробили безкоштовним. Я не знаю скільки воно коштує, но не всі харчуються — можливо комусь дешевше взять вдома харчування. Дітям їжа в школі дуже подобається: і фрукти, і супи, і йогурти, і піца з ковбасою з м'ясом.

Я помітила що тут люди завжди перепрошують. Навіть якщо вони тобі нічого не винні, але відчувають, що було б гарно щось зробити, вони завжди кажуть “sorry”. Це дуже приємний культурний елемент. Добре бачити прояв вдячності, зайвий раз не пожаліють сказать спасибі, нема такого що усе сприймається як обов’язок. Шотландці дуже емоційні, з ними не відчувається вихованої сухості, як наприклад з німцями. І держава настроєна на те щоб ми себе гарно тут почували, це дуже приємно відчувати.